Чемпіонат світу під час війни. Як, незважаючи на обстріли і відключення світла, працюють українські коментатори

З 24 лютого для українців світ змінився. І, очевидно, що він змінився й для футбольних коментаторів.

Працювати на матчах чемпіонату світу – це непересічна подія. Кожен з нас розуміє інтерес глядачів, ажіотаж довкола турніру, мотивацію самих футболістів. Однак працювати на матчах чемпіонату світу під час війни – це ще більш непересічно.

Знаю, що багато хто не розуміє навіщо взагалі нам той футбол, коли на фронті відбуваються набагато значиміші речі. Але, моя особиста, хоч і, певно, не до кінця об’єктивна думка, що русня не має права забирати у нас наше нормальне життя. І ми не можемо дозволити їм радіти від того, що вони позбавили нас мундіалю.

Окрім того, MEGOGO в ефірі допомагає збирати кошти на генератори для лікарень, гроші для фонду Сергія Притули. Тому моя відповідь однозначна – футбол потрібен.

А тепер до того, як це все відбувається.

Я з Віталієм Кравченком перед матчем Франція – Данія / скріншот

Тому час нашого перебування в офісі серйозно виріс. І це, насправді, в дечому навіть плюс. Раніше ми приїздили за годину-дві до ефіру. А тепер проводимо разом цілі дні, а зважаючи на те, що комендантська година починається о 23:00, якраз під закінчення пізніх матчів, то навіть і ночі.

Тобто русня сама того не розуміючи, знову нас всіх лише об’єднала. Шах і мат, лузери.

Але один день запам’ятався по-особливому. 24 листопада в Києві був тотальний блек-аут. Без світла, без мобільного зв’язку – і на дворі туман. Порівняння з Silent Hill напрошувалося само собою.

А також з Ноєвим ковчегом. Бо, на відміну від більшості столиці, у нас були і світло, і інтернет, і навіть гарячий обід. Від цього, якщо чесно, навіть почував себе трішки ніяково.

Тоді ми з Сергієм Пейчевим коментували матч Португалія – Гана (ох і класна ж вийшла гра). Відлунали гімни, ми встигли сказати лише: «Ну що ж….», – і монітори погаснули, зникло світло. Нам залишалося лише з круглими очима дивитися один на одного.

Але це тривало лише кілька секунд. Все було передбачено. Ми навіть отримали на горіхи через те, що замовкнули, оскільки ефір продовжується, не зважаючи ні на що.

Тепер на секундні відключення світла ніхто навіть не реагує – продовжуємо працювати так, наче нічого й не трапилося.

Фото з чемпіонату свту закінчилися – тому довелося лізти в архів

Деякі матчі у нас коментуються дистанційно. Щоб через комендантську годину і, відповідно, неможливість повернутися додому, не потрібно було ночувати в офісі (хоча, варто подякувати компанії, навіть ночівлю там зробили достатньо комфортною).

Але, очевидно, про відключення електроенергії попереджають не завжди. Тому ти їхав в офіс з розумінням того, що у тебе може бути не один, а два матчі. І, звісно ж, потрібно бути готовим до будь-якого варіанту розвитку подій.

Так ми з Вадимом Шевякіним коментували Нідерланди – Еквадор і під час першого тайму отримали повідомлення – гра США з Англією також наша.

Без питань – залишаємося і працюємо. Хто казав, що це погано – отримати на один матч чемпіонату світу більше?

Проте, звісно, частіше трапляється таке, що ти готовий підстрахувати колегу, але у нього все гаразд. І ні, нічого прикрого в цьому немає. Австралія, до прикладу, пізніше все одно мене наздогнала.

Огляд матчу США – Англія:

Ще одна особливість – ми набагато більше, ніж зазвичай, працюємо в парі. І часом це достатньо несподівані поєднання. Я неодноразово коментував з Роберто Моралесом, Віталієм Кравченком, Вадимом Шевякіним та іншими, але зараз у мене була можливість спробувати, як воно в дуеті з Олексієм Івановим, Іваном Громіковим.

Цікаво. Це справді щось новеньке. І, судячи по відгукам, глядачам сподобалося. А це найголовніше, оскільки працюємо ми саме для людей.

З Івановим у нас був матч Швейцарія – Сербія. І перед грою ми домовилися, що Жердана називатимемо Шачірі, а не Шакірі, на що є свої аргументи.

Та, впевнений, вас більше цікавить хто такий цей Пулісік.

У Крістіана є хорватське коріння, тому ми всі звикли називати його Пулішичем. Однак він виріс в Штатах і звик до іншої вимови.

З FIFA нам надіслали відео, де кожен футболіст кожної збірної сам вимовляє власні ім’я і прізвище. І сам Крістіан назвав себе Пулісіком. Так що до Вадима Скічка і Віталія Звєрова нуль претензій.

Щоправда, для мене він все одно залишається Пулішичем. Тим паче, сам гравець казав, що для нього прийнятні обидва варіанти.

Інше відео, де Крістіан Пулішич розставляє всі крапки над «і»:

Якщо вже зачепити тему прізвищ, то… збірна Південної Кореї була моїм найбільшим викликом на цьому турнірі. Коли в інтернеті поширювалися меми про Кім-Кім-Кім-Кім-Кім, я не сміявся, оскільки розумів, що мені ще треба буде їх коментувати.

Не впевнений, що вийшло ідеально, але я справді старався розібратися з правильною вимовою їхніх імен і прізвищ. І не даремно, адже улюбленій команді Віталія Кіма і Степана Гіги (це ж не найскладніший жарт, правда?) все ж вдалося вийти з групи.

І їхній матч був одним з тих, який вразив мене чи не найбільше. Якщо говорити про ігри, на яких я працював, то Південна Корея – Гана, Японія – Іспанія і Португалія – Гана виділяються. Хоча, як би це банально не звучало, на чемпіонаті світу надто мало поганих матчів.

Попереду чвертьфінали. Ми з Вадимом Шевякіним коментуватимемо Англія – Франція. Вивіска, погодьтеся, гучна. Сподіваюся, і футбол буде відповідним.

А ще закликаю вас підписуватися на мій канал в Telegram – Коментаторська. Якщо залишилися якісь питання – можете писати туди чи в коментарі під цим текстом.

І хочеться подякувати нашим військовим. Під час одного з обстрілів наречена питала у мене як я взагалі збираюся ввечері коментувати матч. А я продовжував спокійно готуватися до гри. Бо був впевнений, що русня знову отримає облизня.

Тому дивіться футбол, слідкуйте за чемпіонатом світу, але не забувайте, хто тут справжні герої. Слава Україні! Ворогам залишається лише смерть.