Лідія Виноградна: «Потрібно бути прискіпливою до своїх гімнасток аби інші судді не мали можливості їм щось не зарахувати»

Суддя збірної України з художньої гімнастики Лідія Виноградна розповіла про прихід в суддівство, специфіку своєї діяльності, роботу на змаганнях, та гордість, яку вона відчуває після завоювання українськими спортсменками медалей найвищого гатунку.

Лідія, ви давно займаєтесь суддівством? Як ви в нього прийшли?

Взагалі, я стала суддею міжнародної категорії у 2005 році. Відсудила за цей час багато чемпіонатів світу, Універсіад, і інших змагань. Тому досвід в мене чималий, я побачила все, що могла побачити. Коли Анна Безсонова стала чемпіонкою світу у 2007 році це був найщасливіший момент у моєму спортивному житті. Ще один такий момент це коли Аня Різатдінова стала чемпіонкою світу у Києві, а пізніше виборола бронзу на Олімпіаді у Ріо. До всіх цих подій я рада бути причетною.

Дуже сподіваюсь, що нинішнє покоління наших гімнасток також матиме такі досягнення, які всі запам’ятають та будуть передавати ці спогади з покоління в покоління.

Як я стала суддею? У 2004 році у Києві проходив чемпіонат Європи, і напередодні нього я прийшла до Ірини Іванівни Дерюгіної і сказала, що хочу бути суддею. І фактично вже у 2005 році я стала суддею, мені тоді було всього 17 років. І ось я вже 18 років суджу змагання. Я дуже вдячна Ірині Іванівні, що дала тоді мені шанс, я намагаюсь виправдовувати його, хоча вже багато років я не працюю у штаті збірної команди чи Федерації, не маю ніяких регалій, зарплатні чи фінансової нагороди. Я роблю це для країни та для цих дітей, тому часто у мене може думка не співпадати з головним тренером і я не промовчу, а завжди скажу, як є.

Що найважче в вашій роботі?

Найважче це дивитись однаковими очима на усіх спортсменок, не зважаючи на особисті вподобання чи національність. Якщо ви читали книгу Анни Різатдінової про її спортивний шлях, то в ній вона якраз згадує як після змагань я завжди віддавала їй картки, по яким ми судили. Вони були всі в червоному маркері, я максимально прискіпливо їй викреслювала елементи. І коли у 2016 році вона поїхала на Олімпіаду, то перед Іграми в неї вже була ідеальна суддівська картка, там не було до чого придратись.

Потрібно бути дуже прискіпливою до своїх гімнасток аби інші судді не мали ніякої можливості їм щось не зарахувати. Адже якщо ти залишиш судді з іншої країни на змаганнях якусь можливість не зарахувати, то він нею обов’язково скористається. Подарунки тобі ніхто не робитиме.

Наразі напередодні ліцензійного чемпіонату світу ми працюємо в тому числі над тим аби у наших гімнасток не було якихось елементів, які їм не зарахують просто через якусь дурницю. Є дуже багато деталей, які сильно впливають на оцінку.

Також важко доносити негативну інформацію. Тренери та гімнастки працюють роками, а тут приходить суддя і каже, що це неправильно, це треба змінити, причому негайно. А вони відпрацювали місяць якийсь елемент, який треба змінити, бо його не зарахують.

Розкажіть, будь ласка, вболівальникам про специфіку суддівства в художній гімнастиці. Як проходять змагання для вас?

Коли ми приїжджаємо на змагання, то буває, що живемо з командою, а буває, що і ні. Нам, звичайно, більше подобається перебувати разом зі співвітчизниками (посміхається). Бувають деякі змагання, напередодні старту яких в нас проходить онлайн-курс з технічним комітетом міжнародної федерації, який виніс певні рішення стосовно спірних ситуацій з минулих турнірів. Це робиться для того аби ми знали як нам працювати ці моменти, а також щоб ми могли повідомити нашій команді, на які моменти звертати увагу. А буває, що курс проводять не онлайн, а безпосередньо на змаганнях. Взагалі у цьому олімпійському циклі процес проходить більш прозоро: міжнародна федерація створила спеціальну систему для навчання суддів, куди постійно викладають приклади та своє оцінювання. Таким чином покращується загальний рівень суддівства на змаганнях.

Також на змаганнях в нас кожного дня проходить жеребкування – ми визначаємо, яку позицію будемо судити. Адже є складність тіла, складність предмету, артистизм, виконання, або можна потрапити хронометр судити чи на лінії працювати. Ось на чемпіонаті світу серед юніорів у Румунії я потрапила на хронометр у фіналі вправ з м’ячем. Це вперше у моєму житті. Я ще ніколи не судила лінію. Сподіваюсь, що і не доведеться, адже ти фактично 10 годин дивишся у монітор, очі дуже сильно втомлюються.

Звичайно, від жеребкування багато що залежить. Міжнародна федерація намагається нівелювати вплив суддів на оцінки своїх гімнасток або конкурентів, але це не завжди вдається.

Змагання часто проходить увесь день, для нас це вже звичайний процес, ми вже працюємо як роботи (сміється). Гімнастка виходить, відпрацювала, і ти ставиш оцінку. На чемпіонатах світу та Європи є члени технічних комітетів, які можуть заблокувати твою оцінку, якщо їхня оцінка на півбала вища або нижча. Так було з нашими груповичками на юніорському чемпіонаті світу, де їм двічі у складності тіла конкурентами було заблоковано оцінку та потім її понизили. Якби не ці блоки, то наші дівчата були б з медалями. Але значить був привід, треба ще прискіпливіше відноситися.

На нещодавньому чемпіонаті Європи у Баку було багато суперечливих рішень щодо збірної України...

Скажу чесно, після юніорського чемпіонату світу у Румунії, думаю, що дорослий чемпіонат Європи в Баку пройшов цілком нормально (посміхається). У Азербайджані, якщо оцінка блокувалась або була якась різниця, то технічний комітет організаторів спілкувався з суддями і вирішував у чому була проблема. А на чемпіонаті світу це відбувається безапеляційно, і в суддів на екрані просто висвітлювалось, що вони повинні змінити оцінку. З тобою ніхто не розмовляє, і не пояснює. Можливо, ти і правий, але тебе ніхто не слухає. Наразі система є такою, якою вона є, але сподіваюсь, що вона буде змінена, адже це показує проблеми у правилах, якщо така велика різниця між оцінками суддів та технічного комітету, або є конфлікт інтересів.

Я думаю, що президенти технічних комітетів, як Європейської гімнастики, так і Міжнародної федерації гімнастики дійсно намагаються змінити гімнастику та зробити оцінювання більш прозорим. Це взагалі інший світ порівняно з тим, у якому я починала у 2005 році, але ще є великий шлях.

Стосовно чемпіонату Європи в Баку, то так, ми сім разів стали четвертими, але в той же час Вікторія Онопрієнко стала чемпіонкою Європи, наша команда стала другою в загальному заліку, а збірна групових вправ була четвертою у багатоборстві, та у вправах зі стрічками та м’ячами. Так, груповички могли показати ще кращий результат, але ми плюс-мінус розуміємо, яким чином судді дійшли до тих оцінок, які вони поставили. Також ми розуміємо, що це був домашній чемпіонат для Азербайджану, а до спортсменок з країн-господарів змагань судді завжди ставляться інакше. Всі це розуміють.

Проте ми маємо ставати сильнішими, і відточувати власну майстерність. Для того аби займати призові місця, ми маємо бути на 2 або навіть 3 голови вищі за суперниць.

Чим, на вашу думку, гімнастки збірної України відрізняються від спортсменок з інших країн?

По-перше, це гарними лініями. Наші гімнастки високі, тендітні, вони гарно стрибають. Найкращі стрибки у світі зазвичай у наших гімнасток. Проте зараз наші гімнастки дуже відрізняються одна від іншої. Якщо ми візьмемо, наприклад, Вікторію Онопрієнко, Поліну Каріку, Христину Пограничну та Поліну Городничу – вони одна від одної відрізняються. Це добре, адже в збірній є конкуренція. Як каже Ірина Іванівна: «в світі художньої гімнастики є багато фаст-фуду, а наші гімнастки – це мішленівський ресторан».

Конкуренція наразі в гімнастиці так виросла, що майже в кожній країні є 2-3 класні гімнастки, які конкурують навіть в середині своєї збірної, і дуже добре можуть конкурувати на міжнародному рівні. Наші гімнастки так само: завдяки внутрішній конкуренції вони зростають і стають кращими. Я пам’ятаю часи, коли Німеччина взагалі не виставляла нікого в особистих вправах, а зараз у них є чемпіонка світу. Всі зростають у своїй майстерності, і це добре для загального розвитку гімнастики як виду спорту. 

Що для вас значить, коли на змаганнях лунає гімн України та підіймається український прапор?

Якщо чесно, від нас, суддів, міжнародні федерації завжди вимагають бути нейтральними, і спостерігати за всім наче в нас немає звичайних людських почуттів. Я ніколи в житті не бачила таких нейтральних суддів, і, думаю, що ніколи їх не побачу. Мені дивно, коли кажуть про «нейтральність» - чи то про спортсменів, чи про суддів. 90% суддів є також діючими тренерами, вони в першу чергу зацікавлені у результатах своїх гімнасток. Також, у нас у всіх є паспорт та ми переживаємо в першу чергу за спортсменів зі своєї країни.

Звичайно, коли я бачу як підіймається прапор України або лунає наш гімн – для мене це надзвичайно приємно. Я відчуваю гордість за спортсменок, за увесь шлях, який вони пройшли для того аби завоювати медаль для нашої Батьківщини. Кожна нагорода, яку наші дівчата здобувають на міжнародній арені, це їх внесок на своєму спортивному фронті в перемогу України у війні проти росії. Наші героїчні воїни боронять державу на полі бою, а наші дівчата прославляють її на міжнародних аренах.