Ярослав Попович: «Для спортсмена дуже важко, коли він не показує результат і не виконує свою роботу»

Легендарний український велогонщик, переможець етапів Tour de France та Vuelta, призер етапу Giro d’Italia, чемпіон світу до 23 років, найкращий молодий гонщик Tour de France-2005, а нині технічний директор американської команди Trek-Segafredo Ярослав Попович в великому ексклюзивному інтерв’ю XSPORT.ua розповів про свій спортивний шлях.

У третій частині інтерв’ю Ярослав Попович розповів про свою нинішню роль – спортивного директора команди, про його зону відповідальності, спілкування з підопічними, а також розповів, яким має бути спортсмен у велоспорті аби досягти успіху.

Перша частина інтерв’ю.

Друга частина інтерв’ю.

Перший час, знаєш, ще було трохи самому незрозуміло. Коли я їхав в машині за нашими велосипедистами, сам собі думав: «Я ж міг тут їхати, тут би я атакував, тут би зробив так..» Мислення ще було гонщика, але вже в машині.

Проте останні роки це вже змінилось. Робота в мене зараз інша, набагато відповідальніша, адже ти керуєш людьми, багато з яких старші за тебе. Це і механіки, і масажисти, і лікарі, прес-аташе, шофер автобуса… Ось я був на останніх змаганнях, то в мене в підпорядкуванні було 20 людей, яким я писав, що кожен з них має робити. Я кожного дня роблю план кожному спеціалісту, що він має робити. Також я маю знати трасу: де кожна ямка, де вітер, де що. Я це все маю дізнаватись, і давати цю інформацію хлопцям під час змагань.

Робота дуже відповідальна, буває купа нюансів, але мені це подобається, адже вирішувати проблеми це круто. Особливо, якщо вдається в решті їх вирішити. А коли твій гонщик виграє, в тебе просто неймовірні відчуття. Ти розумієш, що частинка цього тріумфу також і твоя.

Нещодавно на змаганнях Dauphine Libere наш гонщик Джуліо Чікконе виграв останній етап. Він був у відриві разом з 4-5 людьми, і група їх майже наздоганяла, а я до нього під’їхав, і кажу: «Слухай,  якщо ти поїдеш сам, то шансів на перемогу 80%, якщо наздожене група – 19-20%» Там був підйом, і якщо не на тій позиції на нього заїхати, там тебе притруть і все – шансів немає. Він каже: «Я не можу». Я йому: «Джуліо, блін, я тобі даю завдання, що зробити, а ти подумай, як його реалізувати». І потім пройшло кілометрів 10, він атакує, їде у відрив сам, і заїжджає на фініш сам. Я був дуже радий, в машині було дуже багато емоцій.

Так, постійно. Особливо на змаганнях. Загалом в нас в команді 29 гонщиків, і в кожного директора є 4-5 велосипедистів, за яких він відповідає. І от в нас така ієрархія, що якщо в гонщика є якась проблема, то він каже про це мені, а я вже передаю далі – до лікаря, масажиста, прес-аташе чи когось іншого. 

Що найважче для спортсмена у велоспорті?

Я думаю, що невдачі або моменти, коли немає результату. От в мене нещодавно була розмова з одним гонщиком, який дуже погано себе почуває, зійшов зі змагань, і я до нього підійшов і питаю: «Що не так?» Він каже: «Я не знаю. Я тренуюсь, я виконую все, що тренер каже, я їм нормально, не ходжу гуляти. Але щось не йде». І я розумію, що якщо ситуація не виправиться, він не матиме далі з нами контракту. Я йому кажу: «Слухай, тобі потрібно здати аналізи крові, проаналізувати з тренером виступи. Тобі потрібно зрозуміти, що в твоєму організмі не так».

Для спортсмена дуже важко, коли він не показує результат і не виконує свою роботу. А в нинішньому сучасному світі спортсменам дуже важко ментально триматись, адже є соцмережі, є вболівальники, є журналісти, є просто купа різних «порадників», які вливають в голову спортсмена інформацію. Коли я був спортсменом, інформації було нуль – сідаєш на велосипед і «хєрячіш».

Я думаю, потрібно знати, що ти хочеш і тренуватись. У велоспорті, я кажу всім своїм хлопцям, життя спортсмена це 10 років максимум. І за цей час ти маєш зробити все аби комфортно жити далі. Ти маєш вложити в себе все та віддатись велоспорту. Ці 10 років твого життя мають запам’ятатись назавжди.

Олександр Чепілко, для XSPORT.ua