«Спортивних цінностей не залишилося»: Олійникова — про тиск WTA, батька на фронті та принципову позицію щодо росіянок
Українка також поділилася враженнями від дебюту в збірній України та розповіла про особливості адаптації до покриттів
близько 1 години тому
Підписатися в
Анастасія Буджак
Українська тенісистка Олександра Олійникова (44 WTA), яка у 2026 році закріпилася в топ-50 рейтингу WTA, дебютувала в основі Roland Garros та вперше зіграла за національну збірну на Кубку Біллі Джин Кінг, дала велике інтерв'ю XSPORT.ua.
Спортсменка детально розповіла про свій прогрес у сезоні, а також жорстко висловилася щодо тенісної політики, критикуючи WTA та МОК за допуск росіян і приховування моральних цінностей за комерційними інтересами. Крім того, Олійникова розповіла про роботу зі своїм батьком-менеджером, який зараз служить у ЗСУ, та їхню спільну системну допомогу українським захисникам.
— 2026-й рік розпочався для вас матчем проти Медісон Кіз — гравчині з потужним та агресивним стилем. Який головний висновок ви зробили з цього поєдинку для подальшого сезону?
— Головний висновок — те, що я можу конкурувати на рівні основної сітки турнірів Grand Slam. І, власне, увесь сезон-2026 це підтвердив.
— На початку року ви перебували в топ-90, а зараз посідаєте позицію в топ-50. Завдяки чому, на вашу думку, вдався такий стрімкий ривок у рейтингу?
— Насправді ніякого стрімкого ривка не було. Якщо подивитися на результати моїх виступів, то стане зрозуміло, що цей прогрес досягнутий якраз завдяки стабільності, а не якомусь одному «прориву» – наприклад фіналу турніру основного Туру чи титулу.
— Цьогоріч ви також дебютували в основній сітці Туру. Який турнір або матч цього періоду запам’ятався вам найбільше і чому?
— Найбільш особливим був Roland Garros, оскільки він збігся з відпусткою мого батька, і він вперше з 2024 року зміг приїхати на мій турнір.
— Дебют за національну збірну на Кубку Біллі Джин Кінг — це величезна гордість, але й зовсім інший формат емоцій. Наскільки сильно відповідальність у командному турнірі відрізняється від звичного виступу в Турі?
— Грати за збірну — це велика честь, велика мотивація і, звісно, велика відповідальність. Тому особисто для мене це найважливіша тенісна подія цього року, яка за значущістю переважає виступ на будь-якому Grand Slam.
— Свою першу перемогу в основній сітці Мейджора, а саме на Roland Garros, ви здобули над росіянкою оленою приданкіною. Чи приносять такі перемоги подвійне задоволення?
— Ні. Я професіонал, я роблю свою роботу. Я намагаюся виграти, але в будь-який день можу й програти — така природа нашого спорту. Справжня суть проблеми в тому, що російських і білоруських тенісисток, принаймні тих, хто відкрито не засудив агресію та військові злочини росії, а тим більше тих, хто бере активну участь у людожерській російській пропаганді, взагалі не повинно бути на турнірах. Саме про це і йде діалог, часом досить напружений, з функціонерами Туру.
— Після ґрунтового Roland Garros був Wimbledon. Результат виявився не на вашу користь, і ви зазначали, що трава — не ваше покриття. Чи плануєте якось змінювати підхід до трав’яного сезону в майбутньому, чи просто фокусуватиметеся на комфортніших для себе кортах?
— Універсалізм — найпопулярніший підхід у тенісі, але це не означає, що він єдино можливий. Не думаю, що мені наразі потрібно щось змінювати. Що буде далі — побачимо далі.
— Далі був відмінний виступ у Яссах (Румунія), де ви зупинилися за крок до фіналу в матчі проти Маяр Шериф. Але згодом у Гамбурзі довелося знятися з чвертьфіналу. Чи можна сказати, що втома, накопичена в Румунії, максимально далася взнаки саме в Німеччині?
— Маяр набрала феноменальну форму, тому її перемога в матчі зі мною була цілком заслуженою. Щодо Гамбурга, звісно, втома накопичується, але справжня причина була саме та, яку я й оголосила потім — мікротравма. Я вийшла на розминку, відчула проблему, подумала і прийняла рішення не ризикувати. Вважаю, це було правильне рішення.
— Розкажіть про подальші плани. Ви повідомляли, що готуватиметеся до Торонто. Які цілі ставите перед собою на цей турнір?
— Я ніколи не ставлю собі цілей на турнір. Моє завдання — приїхати і зіграти настільки якісно, наскільки дозволяє моя форма.
— WTA публічно заявляє, що «однозначно засуджує війну» і «розуміє, що тенісистки можуть мати особисті погляди». Але якщо на словах вони все розуміють, чому на практиці продовжують ставити вам палиці в колеса та тиснути саме на вас, а не на представниць країн-агресорок?
— Тому що спортивних цінностей тут не залишилося. Західне суспільство, яке формує основну комерційну базу тенісних вболівальників, наразі інфантильне і шукає захисту власного комфорту, а не рішення проблем. Воно не намагається бути інформованим, а справжня солідарність вимагає дій.
Для WTA це зручно, бо за російськими спортсменками стоять великі контракти (читайте — заробіток), а тиснути на мене їм елементарно легко, бо я не можу сформувати більшість навіть серед українок.
Хоча за замовчуванням у українських тенісисток мала б бути єдина, спільна позиція. Але зараз активних дівчат у топ-100 меншість, що вже казати про організацію, яка хоче захистити свої гроші, і про більшу частину аудиторії, яка далі за «нам вас дуже шкода» діяти не буде?
— Складається враження, що ви дуже незручні для організації, бо не боїтеся говорити правду. Чому, на вашу думку, міжнародні тенісні структури так бояться цієї прямоти?
— У них склався баланс, за якого всіх усе влаштовувало – та й досі влаштовує. А цінності, етику, совість на банківському рахунку не побачиш. І ось у цей світ тенісної злагоди та негласних домовленостей приходить хтось, хто хоче все змінити. Звісно, це нікому не сподобається. Будь-яка організація інертна і боїться змін. Будь-які зміни даються важко, і в першу чергу тому, хто їх просуває.
— На тлі цієї тенісної політики МОК прийняв рішення про повернення росіян під власним прапором і гімном. Як ви сприйняли цю новину і як це впливає на глобальну боротьбу українських атлетів на міжнародній арені?
— Це абсолютно несправедливе, аморальне і жахливе рішення. Що з цим робити? Боротися. Не приймати, не йти на компроміс із собою, а боротися. Публічно, але не тільки публічно. Спортивні бюрократи бояться публічності, але робота в юридичній та адміністративній площині також є дієвою.
— Ваш батько – військовий, який зараз захищає країну, і за сумісництвом ваш менеджер. Як йому взагалі вдається знаходити час на службу і при цьому допомагати вам, зокрема вирішувати питання спілкування з медіа?
— Це непросто. Якщо пам’ятаєте, торік була ситуація, коли з мене зняли очки за виграний турнір в Італії через процедурну помилку, пов’язану з тим, що тато був на бойовому завданні і не зміг вчасно відреагувати на «short notice» від WTA. Хоча той «short notice» тривав усього чотири години, і його могла пропустити будь-яка людина — просто заснути чи опинитися в літаку. Але ми стараємося адаптуватися, і загалом це вдається.
З іншого боку, його служба — це великий плюс у контексті адресної допомоги війську, а для мене це важливіше за самі спортивні результати. Із зростанням у рейтингу з’являються нові можливості допомагати — як із власних призових, так і через організацію зборів, благодійних аукціонів, різних колаборацій.
Тато як військовий, по-перше, розуміє, де ми можемо бути найбільш ефективними як донори — наприклад, які речі держава і великі благодійні фонди не покривають повністю, а ми можемо швидко «закрити потребу». А по-друге, знає, які підрозділи, можливо, не дуже медійні, але вмілі й результативні — і ми в першу чергу намагаємося допомагати саме їм.
«Тіло дало чіткий сигнал»: Олійникова пояснила, чому знялася з турніру в Гамбурзі.
Поділитись
