Ілля Кваша: «Нам допомагають і роблять все можливе»

Бронзовий призер Олімпіади - 2008 в Пекіні в синхронних стрибках з триметрового трампліну, чотириразовий медаліст чемпіонатів світу, восьмиразовий чемпіон Європи Ілля Кваша став гостем в стримі на YouTube XSPORT «Разом до перемоги». Головний тренер збірної України зі стрибків у воду розповів про свою зустріч з президентами міжнародних федерацій FINA і LEN, про умови та підготовку своїх спортсменів до змагань, а також поділився баченням конфлікту всередині Олімпійського руху в Україні: 

 Як прийшла новина про цю трагедію, про війну? Де зустрів? Що з рідними? Куди виїхали? Як взагалі справи?

Зустрів, мабуть, як і всі українці, вдома. Прокинувся о 5 годині ранку від гуркоту вибухів та від дзвінка нашої подруги. Вона сказала, що почалася війна. Спочатку був шок, розпач, але у нас в цей час йшов навчально-тренувальний збір у місті Києві і я зрозумів, що через декілька годин потрібно буде рятувати усю команду. Я побіг до басейну, в нас вже було тренування о сьомій, і розповідав усім: і діточкам, і основному складу про те, що почалась війна і потрібно якось вирішувати, що робити далі.

Ви якось все одно приїхали на тренування?

Звичайно, я відповідальна людина. Я приїхав туди, де вся моя команда.

Команда була на зборі, уся разом?

Так, у нас було перше тренування о сьомій годині ранку. Я туди приїхав і ми почали вирішувати, що нам робити далі, і що загалі коється. Потім було десь два тижні у підвалі разом з командою. Ми разом сиділи у підвалі готелю нашого спортивного, всі були разом, потім команду позабирали батьки. Моя родина також була зі мною у тому ж підвалі, ми всі були разом. А потім був дуже складний шлях до того, щоб зібрати усіх членів нашої команди та надати їм умови для тренувань. За допомогу дякую і Міністерству молоді і спорту Вадиму Марковичу Гутцайту, і Сергію Назаровичу Бубці. Усі допомогли, щоб це стало частино. І зараз частина команди у Німеччині, а інша, тут, разом зі мною у Хорватії. Тренуємось, готуємось до чемпіонату світу, боронити спортивний фронт на спортивних аренах нашого виду спорту.

Можете розповісти, як організовувався цей виїзд? В який момент, який день ви зрозуміли, що потрібно вже їхати тренуватися? Досить залишатися у підвалах, ховатися, необхідно займатися і готуватися до змагань.

Десь місяць ми пробули у підвалах, у різних куточках України. Потім я почав збирати інформацію, як це можливо зробити. І завдяки Міністерству молоді і спорту у нас була змога виїхати з усією командою. Тобто ви знаєте, що без дозволу чоловіки не могли перетнути кордон і десь за місяць ми зрозуміли, що потрібно їхати, потрібно боронити нашу державу.

Не тільки доросла команда виїхала?

Ні, і юнацька, і дитяча. Загалом, тут у Хорватії у мене 36 спортсменів. В мене є діти з Маріуполя, Харкова, Запоріжжя. Також в мене частина юнацької команди, інша частина у німецькому Лейпцигу. Ще у Польщі є наші спортсмени, також у Аахені є і юнацька, і доросла збірні. Ми тренуємось і готуємось до основних стартів, я маю на увазі чемпіонат світу, юнацьки чемпіонат Європи та дорослий чемпіонат Європи, який буде у Римі. Це основні старти, на яких нам уде потрібно захищати честь держави.

Всі спортсмени на початок війни знаходились на зборах? Чи були ті, кого довелося забирати з різних куточків України у Хорватію, Німеччини? Котрим потрібно було якось допомагати добиратися до місця зборів, дислокації?

На зборі в нас були і спортсмени основного складу, частина юнацької збірної, а інша частина була по різних куточках. Ви розумієте, я, як головний тренер, не міг залишити жодного спортсмена, який до мене звертався. І ми робили все, щоб вивезти з Харкова з-під обстрілів, з Маріуполя. Допомагали, як могли. Робили все, щоб це стало можливим. Запоріжжя також. У нас тут взагалі є люди з усіх куточків нашої країни. Також завдяки Міністерству молоді і спорту, в нас була змога перетнути кордон з різними країнами. Я маю на увазі, н лише, умовно з Угорщиною, а також з Польщею та Молдовією. Це було зроблено задля того, щоб наші спортсмени з Миколаєва, до яких найближчий кордон був Молдавія. І тому їм не потрібно було їхати 500-600 кілометрів в умовах війни, від Миколаєва до кордону з Молдавією десь 180 кілометрів, нашу спортсмени перетнули його там. Частина збірної проїжджала на кордоні з Польщею, тобто, було зроблено, щоб максимально швидко і всі виїхали.

Як вас приймали у Хорватії? Де ви зараз знаходитесь, які умови, обстановка та атмосфера?

Зараз ми знаходимось у місті Задар, це Хорватія. Тут є всі необхідні умови для тренування спортсменів, окрім 10-метрової вишки, тому наші спортсмени з Запоріжжя: Олег Сербін та Євген Науменко зараз тренуються в Італії у місті Больцано, де є умови для тренування на 10-метровій вишці. Спортсмени, які стрибають з трамплінів, вони зараз тут і готуються зі мною, з іншими тренерами до змагань.

В Хорватії нас прийняли гарно, допомогли максимально, зробили все, щоб нам було психологічно комфортно. Бо коли ти дивишся, що коїться у нашій країні, коли місяць наші спортсмени сиділи. Важко було психологічно настроїтись та абстрагуватися від того, що відбувається зараз. Звичайно, ми дивимось. Знаємо, що коїться у нашій державі, але ми готуємось виконувати свою роботу та захищати державу на спортивному фронті.

Бачили у вас допис про зустріч з президентами міжнародних організацій FINA та LEN. Про що з ними говорили? Чому була присвячена ця зустріч?

Президент FINA особисто придетів до нас в Задар, щоб висловити свою підтримку. Також президент LEN Антоніо Де Сільва, він є і віце-президентом FINA. Тут були усі: представники міністерства Хорватії, НОКу Хорватії – усі нас підтримують. Вони приїхали особисто, щоб сказати, що вони разом з нами. Президент FINA з Кувейта, він розповідав, що переживав такі самі часи, коли був маленьким, там була війна. Міста Кувейту «рівняли» так, як у нас зараз Харків, Маріуполь. Вони сказали, що ми можемо звертатися за будь-якою підтримкою. Мені сказали, що безпосередньо я можу звертатися особисто і до президента FINA, і до президента LEN, якщо мені, або нашій команді буде щось потрібно. Також ми домовились, що як виключення, нашу команду приймуть за місяць до ЧС з водних видів спорту у Будапешті, і ми зможемо зібратися усією командою разом, провести тренування і визначити команду, яка буде захищати…Бо зараз дуже важко і складно, коли спортсмени тренуються у різних басейнах, зібрати усю загальну картинку та скласти команду, яка буде стрибати безпосередньо на чемпіонаті світу. Зараз я займаюсь організацією цього збору у Будапешті, вчора я спілкувався з представниками Угорщини, ми з’ясовуємо коли і як зможе наша команда зібратися вже у басейні міста Будапешт.

На яке число заплановані змагання?

Перші старти зі стрибків у воду будуть 26-го червня. Синхронні стрибки з 3-метрового трампліну.

Зрозуміло, що зараз більша кількість грошей йде на допомогу внутрішньо-переміщених осіб, на фінансування армії. Як спонсоруються зараз ваші збори? Звідки беруться ці гроші?

Зараз ми знаходимось тут завдяки НОКу Хорватії та Міністерству спорту. Нас тут приймають, надають усі умови. Ми тут вже третій тиждень і поки що знаходимось за рахунок приймаючої сторони. Для нас це добре, нам допомагають і роблять все можливе, щоб така допомога йшла до нашої армії та людей, які зараз максимально цього потребують.

Міжнародна федерація водного спорту достатньо довго тримала паузу у питанні відсторонення країн-агресорів. Чи була про це розмова? Чи є розуміння, чому ця пауза так довго трималася. І яка ваша, Ілля, позиція щодо відсторонення: наскільки це справедливо і чи потрібно це робити?

Моя позиція однозначна: звичайно, потрібно відсторонювати і не давати представникам країн-агресорів виступати на міжнародних змаганнях, а також потрібно викреслювати усіх з міжнародних федерацій, суддів. Тому що так не може бути, щоб у 21-сторіччі, коли йде війна, коли вбивають наших громадян, не можуть представники цих країни-агресора – росії, яка розпочала повномасштабну війну, не можуть вони ніяк бути у міжнародному спортивному середовищі. І президент FINA також заявив, щоб виключили їх, вони не будуть допущені. Така сама позиція і у LEN. Все однозначно, все зрозуміло. Чому тягнули – я не знаю, але рішення прийнято. Іншого бути не може. Коли гинуть наші люди, коли гинуть наші діти, взагалі, те, що коїться у нашій державі – це війна, це дуже страшно, неможливо без сліз дивитися новини і на те, що коїться. Тому ніяких росіян, білорусів – не повинно бути ніде: ні на змаганнях, ні в представництві FINA, LEN, у суддівстві.

Ви напередодні були присутні на зустрічі Олімпійців? Вмикалися? Інсайди кажуть, що всередині Олімпійського руху України є якісь непорозуміння…Хочеться розуміти: Ольга Саладуха, Міністерство, НОК…ніби все працює, ніби допомагають, ніби добиваємось відсторонення…Чому тоді виникає цей дуже непотрібний внутрішній конфлікт. Які ваші відчуття? Чи все вирішено, чи про все домовились?

Як на мене, конфлікт вичерпаний, чому він взагалі з’явився я не розумію. Тому що і Міністр спорту, і НОК на чолі з Сергієм Назаровичем Бубкою роблять усе можливе, щоб допомогти і українцям, і українським спортсменам, тому що ми одна сім’я, одна родина і ми повинні бути як одне ціле. На мою особисту думку, Сергій Назарович висловився однозначно щодо своєї позиції. І як на мене, то цей конфлікт вичерпаний і він взагалі не повинен був бути. Тому що Міністр на зв’язку з усіма 24/7, Сергій Назарович також. Я особисто спілкувався з Сергієм Назаровичем після зустрічі з президентом FINA. Я не розумію, чому у них цей конфлікт…

Ви з Миколаєва. Всі ці дні Миколаїв під серйозними обстрілами, але є така людина, як Віталій Кім, який достатньо активно в соціальних мережах підтримує бойовий дух. Можливо ви з ним знайомі? Можете поділитися своїми враженнями про нього? Як відреагувала місцева влада, центральна влада на те, що розпочалась війна? Наскільки зараз все вам, як громадянину, подобається?

Миколаїв – це Україна, Херсон – це Україна і вся Україна єдина і по-іншому бути не може. Віталій Кім, на мою особисту думку, молодець, підтримує бойовий дух нашої області. Розумієте, у мене батьки ще знаходяться у Миколаєві, я кожного дня боюсь телефонувати додому і сподіваюся, що нічого не прилетіло. Миколаїв тримається і я впевнений, що перемога скоро буде за нами, ми обов’язково переможемо.