Микола Зоц: «Очолити зараз жіночу команду – це підставити себе під великий удар»

58-річний український спеціаліст Микола Зоц – одна з ключових і яскравих постатей в історії вітчизняного біатлону. Саме під його керівництвом світову славу для українського біатлону здобували Валентина Цербе-Несіна, Руслан Лисенко, Ніна Лемеш, Андрій Дериземля, Оксана Хвостенко, Ірина Петренко (Варвинець) та інші.

В сезоні 2014/2015 років Зоц очолював жіночу збірну України, а Валя Семеренко здобула золото та бронзу чемпіонату світу та стала третьою в загальному заліку Кубка світу. Втім, попри досить успішні результати команди, вже наступного сезону керманичем збірної став словенець Урош Велепець.

В свою чергу Зоц певний час після цього працював в збірній Молдови, а в останні роки займався найближчим резервом українських чоловіків, а також юніорами. 12 квітня на спеціальній пресконференції президент ФБУ Іван Крулько оголосив, що в наступному сезоні жіночу збірну знову очолить Микола Зоц. Його помічниками стануть Олег Меркушин, Ігор Ященко, Олексій Петренко та старший син Сергій Зоц, а до складу команди увійдуть 13 спортсменок.

Про те, чому цим призначенням Зоц підставляє себе під великий удар, історію про загадкове минулорічне звільнення, дворічний хейт вболівальників, складні взаємини з Іриною Петренко, пропозицію для Олени Білосюк, а також про своє бачення розвитку жіночої команди в найближчі роки Микола Миколайович розповів в інтерв’ю XSPORT.ua:

Миколо Миколайовичу, через 8 років після останнього разу ви знову очолили жіночу збірну. Наскільки для вас ця пропозиція була несподіваною чи навпаки очікували, що це може статися?

Чесно кажучи ні, не очікував. Насправді в мене був варіант працювати за кордоном, але зважаючи на мій вік (58 років – прим. XSPORT.ua), організувати під час війни виїзд за кордон досить проблематично. Якби не ці перешкоди, можливо, я б вже працював в іншій країні.

В Україні ж я особливо нічого не планував, тому що розумів, що в чоловічій команді вертикаль будує головний тренер Юрай Санітра, і я в неї, відверто кажучи, не дуже вписуюсь. Абсолютно не хочу цим образити Юрая, це його право, і будучи головним тренером я б так само підбирав тих людей, з якими мені комфортно працювати. Як за професійними, так і людськими якостями.

Щодо самої пропозиції очолити жіночу команду – я знав, що йдуть переговори з Надією Бєловою, тому особливо ні на що не розраховував. До того ж прекрасно розумію, що в даний час очолити жіночу команду – це підставити себе під великий удар. Мабуть жоден іноземний тренер наразі б не погодився прийти на цю команду, які б йому кошти не пропонували. Адже якщо поглянути на список спортсменок, минулі результати і перспективи – то навряд чи хтось захоче ризикувати своїм ім’ям.

Тобто ви чудово усвідомлюєте, що зараз це далеко не команда зразка 2014/2015 років, і ви підставляєтесь під великий удар?

Звичайно. Я пам’ятаю той момент, коли ми з Григорієм Івановичем (Шамраєм – прим. XSPORT.ua) взяли команду після Олімпійських Ігор в Сочі. Той сезон пропускали Олена Підгрушна і Віта Семеренко. З титулованих залишились фактично лише Валя Семеренко і Юлія Джима, а все решта була молодь.

І в той рік Валя на чемпіонаті світу взяла золото і бронзу, Ольга Абрамова була двічі в Топ-10, Юлія Журавок стала чемпіонкою світу серед юніорок, Настя Меркушина мала низку нагород. І при цьому всьому нас після сезону звільнили. Мабуть, після золота Олімпійських Ігор цих результатів було недостатньо. В нинішніх же реаліях навіть потрапляння в Топ-30 – це вже велика перемога.

Тим не менш, бачу в цьому для себе своєрідний виклик – спробувати створити щось нове. Під час засідання Президії я сказав, що йду на цю посаду на один рік, після чого будемо дивитися по результатах. Якщо в нас Джима здатна ще завоювати нагороди, то потрібно для неї створити всі необхідні умови. Теж саме стосується Насті Меркушиної, Іри Петренко – тому що це наш кістяк, наша опора.

Решту дівчат потрібно перевірити, подивитися, хто як відреагує на навантаження, як поведе себе в тій чи іншій ситуації. Будемо намагатися ліпити з них нових лідерів, нових зірок українського біатлону.

Ви згадали історію про звільнення після досить успішного сезону 2014/2015 років. Особисто у вас залишилася образа на Володимира Бринзака (тодішнього президента ФБУ – прим. XSPORT.ua) чи когось іншого, і як ви пережили ту історію?

Звичайно, десь образа була. Тому що результат дійсно був достойний, ми тоді працювали з Григорієм Шамраєм і Олександром Кравченком на певному післяолімпійському пориві. Хоч і не було Віти і Олени, але команда не розвалилася, підключали молодь. Вже тоді демонстрували високі результати Варвинець, Бондар, Меркушина, Журавок.

Тому образа десь є, але не на когось конкретно. Тому що в тій ситуації, якби я був президентом федерації, можливо, поступив би так само. Тому що у нас як прийнято – наші тренери приводять команду в порядок, вимальовується певна перспектива – після чого запрошується іноземний тренер, щоб рухатися далі. Я це проходив ще з чоловіками в 2005 році, коли ми підготували для високих результатів Дериземлю, Деркача, Лисенка… Але це спорт, тут подібні моменти трапляються.

Розкажіть про історію, яка сталася минулого року, коли ви очолювали чоловічу команду Б, проте звільнилися з посади перед самим сезоном? Які були причини такого рішення?

Я ніколи не кажу неправду чи щось приховую. Дійсно, під час міжсезонної підготовки ми прекрасно розуміли, в який час живимо, і що під час війни влітку на закордонні збори виїхати навряд чи вдасться. Але я розумів перспективу хлопців, того ж Тищенка, Ткаленка – вони ще можуть допомогти національній команді, але для цього їм потрібні більш кращі умови підготовки. І хоч деякі заявляли, що все рівно вони нічого не покажуть, нікуди не проб’ються, то хочу нагадати, що ще два роки тому теж саме казали про Дениса Насико. Навіть сміялися з мене, що я вірив в нього.

Втім, незважаючи на всю ситуацію, минулого року у нас з’явилися можливості організувати збори за кордоном. Не за кошти Міністерства чи Федерації, а, наприклад, збір в Отепяя нам пропонували організувати федерації Латвії, Литви і Естонії. Він включав безкоштовне проживання і харчування, лише переїзд за наш кошт. Ще один висотний збір пропонували організувати французи, за підтримки особисто Мартена Фуркада. При тому не тільки для чоловічої і жіночої команди Б, яких готові були прийняти безкоштовно, а ще й юніорів. Всього 30 спортсменів могли приїхати тренуватися.

Це особисто Фуркад запропонував?

Я точно не знаю, адже цими питаннями займався Андрій Дериземля. Але на нього точно виходили французи і пропонували свою допомогу. Нам потрібно було покрити лише переїзд. Проте нам не дозволили нікуди виїхати. Ні в Прибалтику, ні на висоту в Францію, ні бодай в сусідню Польщу. Вже восени ми мали їхати в Обертілліах, але нам теж не дали провести цей збір. Останньою краплею стало, коли ми мали їхати на перший сніг в італійській Лівіньо з 18 жовтня, але мені сказали, що поїхати можна лише з 2 листопада.

Що сталося далі?

Після цього я зібрав команду і сказав дослівно: «Я нічого не можу вирішити, мені соромно дивитися вам в очі. В цій ситуації своїм відходом я зроблю для вас більше, ніж подальшою присутністю». Ось така ситуація склалася з Б командою перед початком сезону.

Я не хотів далі давати марні надії спортсменам, обіцяти їм, що ось-ось і ми кудись виїдемо. Мені не хотілося опускати очі перед ними, через те, що я нічого не зміг для них організувати. Хто винен в цій ситуації? Важко сказати. Або ніхто з відповідальних осіб не хотів займатися документами, дозволами на виїзд для команди, або це дійсно було неможливо на той час. Хоча при цьому основна команда спокійно тренувалася за кордоном.

При цьому всьому у того ж Артема Тищенка видався чи не найкращий сезон у кар’єрі…

Так, тому що літом ми робили все можливо, що було в наших силах. Крім Сянок організували збір в Заросляку, щоб мати хоч якусь гірську підготовку. Крім того в цій ситуації пощастило, що перший етап Кубку IBU перенесли на тиждень пізніше. Було трішки більше часу для вкатки. Бо їхати на вкатку 2 листопада, а 24 вже стартувати – це ж неможливо.

У попередні роки, на якій би посаді ви не знаходилися, ви завжди намагалися допомогти своїм вихованцям – тій же Аллі Гиленко, яка нині представляє Молдову, Андрію Доценку, Сергію Теленю і тд. Як тепер складається їх майбутнє, адже не всі з них потрапили до складу національної команди чи резерву?

Поки не знаю, які далі плани у Алли Гиленко, чи буде вона далі бігати. Але якщо вона виявить таке бажання, думаю, вона могла б готуватися з жіночою командою. Що стосується хлопців – тут все складніше, тому що зараз жіноча команда велика, і дуже різношерста. Тут багато роботи з ранку і до ночі, тому це питання сто відсотків відпадає. Так, порадами, чи просто словами підтримки, чи щось по тренувальному плану я підказати, звичайно, зможу, але тренуватися поруч з командою наразі не є можливим.

З опублікованого складу команди є дівчата, з якими ви взагалі ніколи не працювали. Чи є певні побоювання з цього приводу і кого б могли виділити, хто наразі є найбільшою загадкою для вас?

З тих, кого я найбільше не знаю, можу виділити Дар’ю Блашко, Любу Кип’яченкову і Христину Дмитренко. Ось з ними я ніколи не працював, тому будемо налагоджувати контакт вже в процесі.

В цілому це виклик, як для них, так і для мене. Можливо, хтось з дівчат вже наляканий, що прийде такий собі диктатор (сміється). Але я думаю, що все буде добре. Я вже багато років в спорті, і прийшов до висновку, що краще десь сказати правду, зайняти жорстку позицію, на яку спортсмен може образитися, але при цьому не зрадити його. А можна бути всім хорошим, всіх хвалити, а за спиною готувати зраду для цього спортсмена.

Тому я розраховую на дівчат, на їх підтримку. Думаю, пройдемо через все:  і сльози, і розпач, і радість. Але, сподіваюся, що можливі мої помилки вони будуть мені прощати, але те, що я їх не зраджу – це я обіцяю.

Чи було у вас спілкування з Оленою Білосюк і чи хотіли б бачити її у себе в команді?  

Так, з Оленою ми спілкувалися досить багато. Пропонував їй різні варіанти, тому що знаю, що при якісній підготовці вона ще може допомогти команді. Але розумію, що в її віці постійно тренуватися вже нереально. Вона може зробити те саме навантаження, що і молоді дівчата, але при цьому їй потрібно буде два дні відпочинку, а молодим достатньо доби.

Один з варіантів був, що вона буде готуватися по своєму плану, але в складі нашої команди. Вона теж начебто була згодна на такий варіант, адже постійно був би контакт зі мною, з іншими дівчатами. Але у підсумку втрутилися певні інші люди, які не захотіли, щоб вона була в основній команді. Це точно не моя ініціатива.

Як ви відреагували на її рішення готуватися окремо від команди?

Я прийняв цю ситуацію, і сказав, що зі своєї сторони допоможу їй всім чим треба. Але якщо Джима має певний карт-бланш, як лідер команди, і всі необхідні збори їй будуть організовані, то з Оленою ситуація трішки інша. Потрібно реально дивитися на речі. Якщо вона вирішила готуватися з особистим тренером при чоловічій команді Б, будь ласка, приїздіть на контрольні старти, відбирайтесь, і тоді питань не буде.

Але ви розчаровані таким рішенням спортсменки чи сприйняли його з розумінням?  

Важко сказати… З одного боку в мене були думки, щоб вона була таким собі «граючим тренером». Щоб допомагала дівчатам порадами, як в спортивному, так і в побутовому плані. Для мене це була б величезна допомога, якби вона була таким собі містком в команді. Особливо в перший сезон, коли ми будемо притиратися один до одного. Але я побачив, що було обрано інший шлях. Знову ж таки, повторюсь, ініціатива не моя.

Відомо, що в останні роки у вас були досить складні відносини з Іриною Петренко. Зі спортсменкою, яку ви знаєте з самого малечку. Чи вдалося наразі наладити з нею певний діалог і як би ви оцінили її перспективи повернення?

З Ірою в нас не було складних відносин. В нас з нею взагалі не було жодних відносин в останні роки. Чия це заслуга? Нехай це буде на совісті тих людей. Але для мене, як для тренера, був дуже непростий період, коли два роки мене травили на профільному сайті і в соцмережах, що потрібно терміново віддати Варвинець в команду, тому що «з фізруками» в неї нічого не вийде і тд. Мабуть, така наша ментальність. Навіть нещодавній приклад, коли на юніорському рівні Городна чи Чалик були в призах і люди пишуть: «Все, ось тепер потрібно віддати їх в нормальні руки, і діло піде краще». Так тоді вийшло і з Варвинець. Всі кричали, що Зоц її два роки тримає і не віддає. Ну забрали у підсумку, і що з того вийшло?

На фоні цього всього і вийшла певна взаємна образа. Але що було, то було. Зараз в мене була розмова і з Ірою, і з її чоловіком – Олексієм Петренко. Зі своєї сторони я готовий перегорнути цю сторінку і почати все з чистого аркушу. Без жодних особистих образ.

Головне, це її бажання. Я знаю справжній рівень Варвинець. В оптимальному стані ця спортсменка здатна боротися за Топ-10. І це одразу велика допомога команді, це зовсім інша естафета може бути. Тому згоду тренуватися від Ірини я отримав, але скажу чесно, поки що вогню в очах не побачив. Проте, можливо, для цього потрібен час... Можливо, вона сама себе психологічно налаштувала, що зі спортом вже кінець. Я в свою чергу вважаю, що якщо все правильно зробити, то це можуть бути три класні роки для неї. А вже тоді можна красиво завершити.

Ось таке моє бачення, і я хочу їй це донести. І це не її провина, що наразі я не побачив вогню в її очах. Мені достатньо буде, щоб вона старанно працювала, а я зі своєї сторони зміг в процесі її запалати, скажімо так. Щоб принаймні до кінця літа можна було побачити ту Іру, яку я знав раніше.

Але відомо, що в останні сезони Ірина мала постійні проблеми зі здоров’ям. Наскільки вони можуть завадити їй повернутися до минулих кондицій?

Чесно кажучи, мені досить важко судити про глибину цих хвороб. Але судячи з того, що я говорив з лікарем команди Олексієм Писаренко, то наявні проблеми не мали б завадити їй продовжувати займатися професійним спортом. Але тут постає інше питання, який максимальний результат наразі вона може продемонструвати, враховуючи всі ці проблеми. Ось це нам ще слід буде з’ясувати.

Проте я вірю, що все буде нормально. Ми говорили і з Іваном Івановичем (Крулько – прим. XSPORT.ua), він пообіцяв максимально сприяти, щоб за ці два місяці Ірина змогла привести себе в норму, підлікуватися, і почати повноцінну підготовку до сезону.

Який план на перші збори і де вони відбудуться?

Щодо перших зборів – то з 18 травня у нас запланований тижневий відновлюючий і ознайомчий збір в Хусті, а 26 травня ми одразу переїдемо в Сянки, де проведемо повноцінний збір. Після цього в червні запланований збір в австрійському Рамзау.

Нагадаємо, раніше своїми думками щодо нового тренерського штабу поділилася Анастасія Меркушина. 

Максим Чеберяка, для XSPORT.ua